Новая Одесса - Історія Нової Одеси

	Новая Одесса	Четверг, 11.03.2010, 13:47
		Главная Регистрация Вход

Приветствую Вас Гость | RSS

Меню сайта

Разделы новостей

РАЙОННАЯ ГАЗЕТА "ПРОМІНЬ" [90]

Новини району від "Промінь"

Кризис, газовая война [2]

Юмор [1]

История, идеология [8]

"НОВООДЕСЬКИЙ ВІСНИК" [624]

Новини міста

Политика [267]

Экономика [104]

Технологии [49]

Спорт [43]

Здоровье [139]

Компромат [29]

Кино и телевидение [27]

Культура [68]

Разное [68]

Мода и красота [68]

Психология отношений [26]

Новости из Приднестровья [53]

от нашего собкора Владимира Шаповалова

Общество [105]

Происшествия [91]

Наш опрос

Погода

META.ua

Мета новости...

RedTram

UA.info

Пользовательск ого поиска

Украинская Баннерная Сеть

Історія Нової Одеси та її заснування

Використано з джерел Новоодеського районного музею.

Історія заснування селища Нова Одеса /Алєксєєвське до 1739р., Федорівка до 1832р./ відноситься до початку ХVIII ст. Першими поселенцями в цих краях були старообрядці, що тікали в малозаселені землі під час особливих гонінь в центральних областях Росії. Докладний опис селища Алєксєєвське залишив князь Мініх, під час свого походу на Туреччину в 1737р. Російські війська зупинилися табором на місці сучасного села Троїцьке, а на місці села Нова Одеса на карті Мініха було позначено досить велике село старообрядців, в якому вже тоді існувало дві церкви. Основним заняттям жителів цього краю було землеробство (особливо розведення коней, великої рогатої худоби та овець). В річці Південний Буг, її притоці Гнилий Єланець водилося багато риби, а в плавнях цих річок – бобри, в неосяжних степах, покритих високою травою, водилося багато звірів, диких тварин. Часто в ці краї, навіть з Запоріжжя заїжджали козаки на звірині гони та рибні лови. В російсько-турецькій війні 1768-74р.р. запорожці приймають активну участь в боях проти турків, за що царський уряд виділяє по річках П.Бугу і Інгулу землі для їх поселення. Тут же поселяються вихідці із Туреччини, молдовани, волохи, болгари та інші придунайські християни, що перейшли на бік Руських військ в ході війни. Головним питанням, на приєднаних, по Кучу-Кайнарджийському миру, землях, була організація захисту їх від нападу турків. З цією ж метою в селах понад Бугом було розміщено Дніпровський та Херсонський пікінерні полки (вид пехоты в европейских армиях ХVI-XVII в.в.), озброєні пиками ці полки були навербовані з запоріжців, гусар і донських козаків під командуванням генерала Гейкіна. Всі ці військові полки заснували досить великі села серед яких по перепису 1787р. Згадується село Федорівка. В Федорівці цього часу було 56 поселенських дворів 166 осіб чоловічої статі. Цікаво, що поселення Федорівка, Новопетрівське, Кашперівка, Гур’ївка і інші села вниз по р. П.Буг позначенні як села вербованого козачого війська. Походження назви с. Федорівка в документах не знайдено, але за переказами старожилів, одним із перших тут оселився /осів, осадчий/ запорізький козак Федір. Хутір Осадчого Федора уже в 1774р. Розрісся до розмірів села. І зберіг за собою назву імені першого осадчого. Характерно, що за родом першого поселенця закріпилося і прізвище Осадчий, яке і в наші дні носять потомки піонерів заселення краю. Створена ця військова сила для захисту кордонів в 1785 році реорганізується в Бузький єгерський корпус, командуючим якого було призначено М.І. Кутузова. В складі корпусу був і Бузький козачий полк. З початком 1787р. в новій русько-турецькій війні, Бузькі козаки приймають участь у взятті фортець Очакова та Ізмаїла, потім полк був переведений на охорону Чорноморського узбережжя. Митарства й вічні походи в кінець розорили козацтво і коли їх в 1796р. знову поселили по своїх селах, то цар Павло і нічого кращого не міг придумати, як розпустити в 1797р. полки, а всіх козаків повернути в кріпацтво. В 1801р. поселенці посилають «до двору» своїх ходатаїв, капітана Хмельницького і Солтикивського з проханням звільнити їх з селянства і повернути в козацький стан. Міжнародне становище цього часу було досить напруженим. Царський уряд готувався до війни і йому конче потрібні були військові сили, необтяжливі для казни й з високими бойовими якостями. Такими силами могли бути хоробрі козацькі полки. Уже в 1803р. Олександр І поновлює Бузьке козацтво. Бузькі козаки виправдали розрахунки царя. В Вітчизняній війні 1812р. в Побужжі було сформовано козачий полк в 500 волонтерів з зобов’язанням поповнювати його і приймати участь в боях на своєму утриманні. В грудні 1817р. царським указом козачий стан ліквідовується і вводиться нове військове поселення. Або як говорилося в указі «Всемилостивійшеє дарування полкам осідлості» село Федорівка разом з селами Троїцьке, Кашперівкою, Новопетрівське, Себине, Гур’ївкою, Баловним та Матвіївною входили до складу другого Бузького уланського полку. Уланщина виявилася самою чорною сторінкою в житті поселень Федорівки. Впровадження військових поселень здійснювалося самими жорстокими засобами. Багатьох «бунтівників» січено батогами, заслано в Сибір і, на кінець, гнані крізь стрій. Життя поселень регламентувалося до дрібниць. Поселянин, його сім’я та майно належали казні, хлопчики поселян з 10 років віддавались в школи контоністів в яких з самого дитинства їх привчали «до муштри». На постої було поставлені улани, які надзирали за виконанням регламенту: веденням с/г робіт, працею «на казну», муштрою. В згадуваний період поселенцями проводилися важкі роботи по будівництву казарм, конюшень, доріг, мостів, манежів та ін. Військові поселенські полки приймали участь у перший русько-турецькій війні 1828-1829 рр. Після заключення Андріапольського миру полкам Бузької уланської дивізії було присвоєно назву; Ольвіопольский, Вознесенський, Одеський та бузький, а вже в 1832 році на карті розміщення полків Генерал-ад’ютант Клейнміхель зробив такий надпис: «Государ імператор височайше повелів: поселення, де розміщенні полкові штаби іменувати в майбутньому: …В округах 4-ї уланської дивізії с. Ново-Павлівку – Новий Буг, с. Федорівка мала – Нова Одеса. З ліквідацією в 1859 р. військових поселень, в 1860 р. Нова Одеса була визначена містечком. Всі поселенці були наділені землею по 2 десятини на душу чол. Статі, але наділення проходило з пограбуванням селян. Селяни Нової Одеси терпіли значні нестатки. Трудящі Нової Одеси були пограбовані і матеріально і морально. В містечку тільки в 1879 р. була побудована двокласна земська школа на 25 учнів. В створеній школі вчилися діти куркулів, чиновників, поміщиків. Школою же для бідняцьких дітей були нашим. Загальна кількість неписьменного населення містечка складала до 80 %. Знедолені трудящі. Н.О. активно боролися за поліпшення свого становища. Значного розмаху революційний рух набуває в революції 1905-07 рр.. Вже влітку 1905 р. селяни захоплюють сінокоси, випаси, косять панські хліба. В листопаді – грудні селянський виступ проходить в більш рішучих формах. Селяни нападають на поміщицькі садиби, розбирають худобу, зерно, ламають панські будинки. Для придушення повстань, вже в грудні в Новій Одесі і Кашперівки розміщується 200 козаків. Багатьох учасників було січено нагаями, арештовано і вислано в Сибір. Революція 1905-07 рр. потерпіла поразку. Страшенний контрреволюційний терор однак не міг вирок іти причини, що породили революцію. Основні її питання – землі і волі – залишились не розв’язаними. Столипінська аграрна політика ще більше розмежувала куркульські і бідняцькі господарства. На 1917 р. в містечку з 1170 сел-х господарств – 530 мали наділи землі до 5 десятин, 120 господарств мали тільки присадибні ділянки, в той час, як на 1906 р. було тільки 2 безземельних госп-ва. Важким тягарем на плечі трудящих лягла також Перша Світова війна, на майже х кожного двору в Новій Одесі для світової війни, було відірвано й одягнуто в сірі шинелі найбільш працездатних селян. Про перемогу Соціалістичної Революції в Новій Одесі стало відомо в кінці жовтня. Вже 14 січня 1918 р. Ради взяли владу в свої руки. Радянська влада налагоджує господарську діяльність, проводить розподіл поміщицьких і куркульських земель серед бідняків, але вже в березні Миколаївщина окупується німецькими загарбниками. В Н.О. організовується партійний загін ініціаторами якого біли Новак Василь, Завадський Василь, Співак Гнат, Осадчий Михайло та багато інших. Пізніше загін вливається в окрему Вознесенську радянську бригаду та перший Вознесенський кавалерійський полк. На всіх фронтах громадянської війни билися жителі містечка. Слаква О.І. приймав участь в лютневій, а потім в Жовтневій соц. Революції, в Петрограді артилеристом на бронепоїзді «Смерть директорії» бився Кошлатий Іван, стрілком Латинської дивізії був Лакшман Е. Майже рік «господарювали» в Н.О. німці, гайдамаки, союзники та банди різних мастей. В березні 1919 р. у ході боїв за Колосовку та Березівку частини Червоної Армії, партійні загони розгромили війська французів та греків. В боях під Березівкою особливо відмітився бронепоїзд «Смерть Директорії», яким командував новоодесит, колишній матрос К.А. Чеклов, а у складі команди було багато новоодеситів. Артилеристи бронепоїзда підбили французький танк і взяли у полон його екіпаж. Але вже в кінці літа, південь Херсонської губернії охопив куркульський заколот, а з Приазов’я насувається навала денікінської «грабарні». В другий половині серпня денікінці захопили Миколаїв. Але на початку січня 1920 р. значна частина сіл, в тому числі Нова Одеса звільняються частинами Червоної армії, а 22 січня 1920 р. тут відбувся, 1-й волосний з’їзд, де був обраний Волосний революційний комітет. В листопаді 1920 р. в Н.О. прибуває агітпароплав «Селянин», що привіз верстати та різне обладнання для майстерні по ремонту с/г машин. В серпні цього ж року електричною секцією Губ раднаргоспу було побудовано в селі першу електростанцію на 22 кВт. Організовуються 3 професійно-технічні школи, дитячий будинок, сільбуд. З лютого – березня 1921 р. в селі появляються перші трудові с/г артілі «Першотравневі дні», «Трудова», «Героїзм праці» та інші. В 1929 р. після проведення повної колективізації в селі утворюється 6 великих колгоспів «ІІ-й Новоодеський», «Взаємодопомога», «Єдиний шлях», «Шлях до соціалізму», «Производитель», та «Март». Які володіють 11046 гектарами землі. В травні 1929 р. в селі організовується кущ комбінат, що забезпечує колгоспи живим тяглом, тракторами, с/г реманентом, сортовим насінням, племінною худобою. В 1930 р. кущ-комбінат було реорганізовано в машинно-тракторну станцію. В 20-х роках для дітей було відкрито 4 початкових, а з 1927 р. і семирічна школи. Обладнано театр, клуб, кінематограф та створено першу в районі бібліотеку. Великою подією в культурному житті села було встановлення в 1926 р. перших радіоточок. З перших же днів Рад Влади в селі організовується лікарня на 20 лікарняних ліжок. Крім 64 приватних крамничок організовується продаж товарів через магазини споживчого товариства. В роки Радянської влади кустарі-одиночки по плетенню кошиків з рогози та інші об’єднуються в промислові артілі, державні майстерні по ремонту с/г машин. В 1923 р. встає до ладу цегельно-черепичний завод, паровий млин, чотири олійні. В березні 1923 р. в зв’язку з введенім нового адміністративно-територіального поділу було утворено Новоодеський район, Миколаївського повіту з центром в с. Нова Одеса. В його територію ввійшли 26 Сільських Рад Новоодеської, Гур’євської , Дорошовської, Малиновської та частини Сухо-Еланецької волостей. За роки передвоєнних п’ятирічок Нова Одеса перетворюється в високо розвинутий районний центр, в якому розміщується районні установи, МТС, МТМ, цегельно-черепичний завод, паровий млин, масло бойні, 6 колгоспів, районна лікарня, бібліотека, будинок культури та інші культурно-освітні установи. Але основною галуззю є рослинництво. Колгоспи з зернових вирощують пшеницю, жито, ячмінь, овес, з технічних – соняшник, бавовник. Велике значення має також огородництво і садівництво. З відкриттям в 1939р. в Москві Всесоюзної Сільськогосподарської виставки, трудящі села активно борються за право участі в ній і вже в 1940р. конюх к-пу «Шлях до соціалізму» Сурдут М.І. представляє кращі зразки коней на ВСГВ. Високих показників добиваються механізатори Новоодеської МТС тт. Чоботар І.Ф., Каза куца М., Петренко М. і багато інших. 8 листопада 1939 року було побудовано красиву двоповерхову середню школу, перебудовується приміщення МТМ, будинок сільської науки, розширюється приміщення районної лікарні. Багато енергії в розвиток політехнічної освіти вклали завідуючий семирічної школи т. Махно (в 1938р. безпідставно репресований), вчителька Сафонцева – №1. Піклуванням завідуючого районної лікарні Сеславінського О.С. зросла й багато поліпшилася охорона здоров’я трудящих села і району. В 1932р. його ім’ям названо один із багатьох побудованих ним – хірургічний корпус рай лікарні і було виставлено меморіальну дошку на його честь. ЗАЛ №2* В роки Великої Вітчизняної війни жителі Нової Одеси активно включаються в боротьбу з найлютішим ворогом людства – фашизмом, як на фронті так і в тилу, відстоюючи свободу і незалежність своєї Батьківщини. Під натиском переважаючих сил з тяжкими боями частини Червоної Армії змушені були відступати. В кінці липня на початку серпня з Нової Одеси проводиться евакуація с/г машин з МТС, худоби й живого тягла з колгоспів, устаткування з підприємства. Ще на початку війни в селі організовується винищувальний батальйон, проводиться запис в народне ополчення. В роки війни хоробро билися на фронтах жителі нашого села серед яких було багато і жінок. Медсестрою на фронті була Рада шевська П.С., в партизанському загоні воювала Куриленко Н.С., зв’язківцями на фронті були Первушова М.В., Ноздріна А.І., Кастеріна М.М., медичною сестрою була і Кириченко Т.Н., За відвагу і мужність проявлену в боях проти німецько-фашистських загарбників льотчику Агєєву Леоніду Миколайовичу та командиру кулеметного підрозділу Чернишу Ф.П. було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. В роки війни героїчно загинув на Балтиці підводник Кацавет Т.С., багатьма орденами й медалями нагородженні підполковник у відставці Альбещенко М.І., Безнісько Г.Л., та багато інших. Нова Одеса була окупована фашистськими загарбниками 12 серпня 1941 року. Ще перед загрозою загарбання села, райком Комуністичної партії України проводить роботу по організації підпілля, партизанського загону. Партизанський загін під командуванням т. Римаря Ф. приймає участь в боях по захисту Нової Одеси, Миколаєва, а потім вливається в Каховський партизанський загін. Хоробро билися партизани Куй бар М., Бутова Соня, Чернобай І.І.. За завданням РК КП України в Новій Одесі вже в перші дні окупації створюється підпільна організація, яка входить в організацію «Миколаївський Центр». Її організаторами були тт.. Завадський В.Г., Бігліца А.М. Активну участь в роботі підпільної організації приймали Чорно бай І.О., Мельников Т.Е., Чорно бай І.І., Чорнобай Л.П., Дудєв Д.В., Дудаєва, Волошин П.А. Кучер Р.С., Севастянов І.І., Алексєєв та багато інших товаришів. За поганої конспірації в грудні 1942р. тт. Завадський і Бігліца були арештовані, розстрілянні ГЕСТАПО в Миколаївській тюрмі. Організація створена ними продовжувала діяти до звільнення Радянською армією Нової Одеси. Поряд з цією організацією в селі діяло декілька патріотичних груп. Одна з них була організована в рай лікарні головним лікарем Абрамович І.О., члени цієї групи Манжула О.Л., Безклубий М.С., Абрамова А. Т. дістали радіоприймач, слухали зведення радіо інформбюро, повідомляли про події на фронті, медперсонал лікарні і хворих. Лікар Абрамов І.О. разом з працівниками Качановською Г.Ф., Без клубним М.С. та іншими таємно від німецьких властей лікували поранених Червоноармійців і командирів Червоної армії, прищеплювали нашкірні захворювання юнакам і дівчатам яких мали вивозити в рабство до Німеччини, збирали продукти, медикаменти і передавали їх пораненим військовополоненим, яким вдалося втекти з табору. Завдяки успішному наступу Радянських військ 16-го березня 1944р. Нова Одеса була звільнена від фашистських окупантів. У звільнені села приймало участь частина Механізованого корпусу генерала Плієва, танкова рота капітана Текутьєва з 4 гвардійського стрілецького корпусу, протитанковий дивізіон 74 Стрілецької дивізії на чолі з капітаном Марченкота інщі. Смертю хоробрих при визволенні села загинули генерал-майор Кухарєв Г.Е., підполковник Сапроненко А.Г., майор Дорогокупий, капітан Савін П.І., Бакмет Д., Демченко І.А., лейтенант П’яних М.А., рядові Полов А., Черниця І., Сурганов М. та інші. Німецько-фашистські загарбники нанесли величезні збитки жителям і господарству села, які обчислюються в 31.844.802 крб.(в грошовій вартості на 1994 рік). За період окупації фашисти розстріляли по району 282 чоловіка, повісили 8, померло від тортур 5, вигнали в рабство в Німеччину 896, в той час по Новій Одесі було розстріляно 191 чоловік. Важко була перша весняна сівба після звільнення. Колгоспники артілей ім. Кірова, ім..18 партз’їзду, ім.. Ворошилова, «Шлях до комунізму», «Новоодеський», «Буревісник», лопатою, мотигою зрушували землю. Урожай 1944 р. видався багатий. Збирати прийшлося серпами, косами, косарками. На збиранні врожаю працювали і старі і малі – 66-ти річний Пащенко Я.І. – скидальник з косарки виконує денну норму на 15 %, 700 снопів при нормі 400 за день, зв’язує 66 річна колгоспниця Аба М.П..100 тис. крб... із власних збережень вніс житель села Нікоза Ф.Д. на будівництво танкової колони «Колгоспник Миколаївщини». Післявоєнні роки характеризуються відбудовою і зміцненням економіки колгоспів, підприємств, благоустрою села. В 1950 році в районі проводиться укрупнення колгоспів. З 6-ти с/г артілей в Новій Одесі утворюються два укрупнених господарства: колгоспи ім. Кірова та «Шлях до комунізму». Для зміцнення керівних кадрів колгоспів головою колгоспу «Шлях до комунізму»,був направлений тридцяти тисячник, бувший голова райспоживспілки тов. Гончаров Г.М.. Після закінчення Вищої Партійної школи головою колгоспу ім.. Кірова в 1957 р. обирається тов. Воленюк В.А. В 1953 р. врожайність зернових дорівнює 13-14 центнерів; по всьому району налічувалося 4543 корови, а в 1958 р. лише «Шлях до комунізму» мав їх 575, а в 1962 р. – 942. В 1958 р. надій молока від корови складає 2069 кг. В 1963 р. в колгоспі «Шлях до комунізму» було 7542 га орної землі, 2885 голів ВРХ в т.ч. 942 корови, 4969 свиней, 3253 голів вівець За досягнуті успіхи в розвитку с/г- го виробництва в 1958 р. 84 чоловіка району були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР. Серед них орденом Леніна нагороджена свинарка місцевого колгоспу Бевз Харитина Сидорівна, орденом трудового Червоного Прапора шофера авто парка Зізду Івана Григоровича, доярку місцевого колгоспу Никитюк Галину Несторівну, токаря ММКР Чоботар Антоніну Федорівну. ЗА певні заслуги цим же орденом були нагороджені секретар РККПУ Домбровський І.І. та голова райвиконкому Козаков Д.Г. Орденом Знак Пошани були нагороджені: Альбещенко І.О., Будак Г.М., Максимов Никанор Інокентієвич – директор МТС, Зізда Д.Ф. та Руденко Е.П. – механізатори Новоодеської МТС. Протягом 1963 і 1964 років в селищі побудовано 6 двоповерхових житлових будинків на 50 квартир, водопровід, тротуари. В 1959 р. введено в дію кінотеатр на 450 місць т. і.